Кононенко В.П. "Мертві зони” Європейської конвенції або недоліки прецеденту / В.П. Кононенко // Судоустрій і судочинство в Україні. – 2006. – № 3-4. – С. 123-127.

Мотивуючи свої рішення власними прецедентами, Суд фактично зобов’язав держави поважати їх і брати за основу в аргументації їхніх позицій у власних справах. Аналізуючи діяльність Європейського суду із прав людини, деякі вчені дійшли висновку: "Багато страсбурзьких суддів тепер, мабуть, більше, ніж раніше, готові до того, щоб завдати прикрощів державам-членам рішеннями, в яких розширено тлумачать Конвенцію”.

І це не тільки слова. Так, в рішенні від 22 червня 2004 р. щодо прийнятності заяви по справі "Роман проти України” суд зазначив, що ч. 1 ст. 6 Конвенції не застосовується до його скарги, пов'язаної з правовідносинами, яки виникають з податкових зобов'язань, пославшись на рішення Суду у справі Ferrazini v. Italy. Але видатним в цьому рішенні є два суттєвих моменти.

По – перше, заява Романа не була безпосередньо пов'язана з податковими правовідносинами. Його заява стосувалась виключно недопущення його до суду з метою оскарження правомірності адміністративного штрафу, покладеного на нього, як на суб'єкта підприємницької діяльності. Так, Ленінський районний суд м. Харкова відмовив Роману Т.В. У розгляді його скарги на постанову органу ДПС по суті, мотивуючи своє рішення тим, що Роман Т. В. є підприємцем, а тому його скарга має бути розглянута господарським судом. Але господарський суд Харківської області відмовив Роману Т. В. У прийнятті заяви, мотивуючи це тим, що справи про адміністративні правопорушення громадян підвідомчі судам загальної юрисдикції. Не проводячи аналіз процедур оскарження відмітимо, що заявником було пройдено всі сім судових інстанцій України і в обох випадках Верховний Суд України не знайшов порушень матеріального та процесуального права. Таким чином, в заяві, направленій до Європейського суду, мова йшлася виключно про недопущення громадянина до правосуддя, а не про суть його спору з питань сплати податків. Тобто, в цій справі Європейський суд припустився невиправдано формального підходу до справи, користуючись прецедентом, як інструментом для формальної відмови у прийнятності заяви, так як ані будь – які дії податкового органу, ані відносини з ним громадянина Романа не були предметом заяви.

По-друге, цікаво, що і сама справа Ферразіні стосується не правовідносин з податковими органами, а правил застосування ч.1 ст. 6 Конвенції. Більш того, аналіз окремих думок в цій справі, навіть тих, що збігаються з позицією більшості (суддя Ресс), дозволяє дійти висновку про те, що згаданий прецедент можливо застосовувати лише у вельми обмеженому колі справ. В той же час, як бачимо суд застосував цей прецедент не виважено, а лише за ознакою наявності правовідносин з податковим органом.

Ще пропонуємо пригадати рішення від 25 липня 2002 р. про неприйнятність до подальшого розгляду 25 заяв про повернення вкладів із колишнього Ощадбанку  СРСР. Вважаємо, що в разі більш якісного оформлення, такі заяви мали б судову перспективу. Але тепер це буде марно, бо Суд відмовлятиме, посилаючись на вказане рішення. Отже, використання Європейським судом власних рішень в якості прецеденту можуть призвести до порушень тих самих прав і свобод людини, які він призваний захищати.

Ключові слова: Європейський суд з прав людини, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, засоби правового захисту, ефективне розслідування, оціночні поняття, школа підвищення адвокатської майстерності, прецедент, Ферадзіні, оподаткування, Ленінський районний суд