Пятница, 29.03.2024, 14:05
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная » Статьи » Мои статьи

30.08.2011

Кононенко В.П. Практика Європейського суду з прав людини як джерело кримінально-виконавчого права / В.П. Кононенко // Питання боротьби зі злочинністю: зб. наук. пр. – Х..: Право, 2010. – №. 20. – С. 233-236.

 

 

 

 

УДК 341.645.5                                       В.П. Кононенко, кандидат юридичних наук, адвокат, м. Харків

 

 

ПРАКТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ЯК ДЖЕРЕЛО КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА.

 

Оскільки з моменту ратифікації Верховною Радою України Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (далі – Конвенція) вона стала частиною національного законодавства, нагальним постало завдання розуміння змісту цього міжнародного правового документа й основних механізмів реалізації його норм. Відповідно до ст. 19 Конвенції та протоколів до неї для забезпечення виконання договірними сторонами своїх зобов'язань створюється Європейський суд з прав людини (далі – Суд, Європейський суд), який функціонує на постійній основі[1].

Ратифікувавши Конвенцію, Україна взяла на себе зобов’язання подвійного спрямування: по-перше, сьогодні вона повинна виконати необхідну роботу з приведення у відповідність з Конвенцією свого національного законодавства, по-друге, ліквідувати будь-які порушення прав та свобод людини, що захищаються нею на власній території. З урахуванням того, що багато норм Конвенції 1950 р. мають оціночний характер, суттєво підвищується значення судових рішень для розуміння її змісту, а також протоколів до неї. Оціночні поняття відбивають юридичну особливість дій, явищ, об’єктів, але при цьому їх ознаки формально не визначені.

Сьогодні досить актуальним є питання впливу практики Європейського суду на національне законодавство України. Проблему інтерпретації й застосування Конвенції 1950 р. Європейським судом вивчалися українськими фахівцями В.М. Ватаманюком, В.Є. Мармазовим, С.В. Шевчуком та ін. Її аналізували й такі російські науковці, як А.Б. Венгеров, Є. Врублевський, Ю.Д. Ільїн, В.О. Туманов, азербайджанський вчений Л.Г. Гусейнов, західні фахівці Ж-Л. Бержель, В. Бертам, Ф. Тетчер та ін. Але вплив практики Європейського суду з прав людини на кримінально-виконавче право наразі ще не вивчається. А дарма, бо це могло б допомогти практичним працівникам у вирішенні складних питань, регламентація яких національним законодавством розроблена недостатньо, що тягне за собою порушення прав людини та постановлення Європейським судом рішень проти України.

Так, в рішенні по справі «Невмержицький проти України»[2] від 5 квітня 2005 р. Європейський суд з прав людини відповідно до ст. 41 Конвенції Суд призначив сплатити заявнику 1000 євро на відшкодування матеріальної шкоди, 20000 євро як компенсацію моральної шкоди і 5000 євро на відшкодування судових витрат.

Згідно з матеріалами справи, заявник кілька разів упродовж перебування під вартою відмовлявся, на знак протесту, від вживання їжі. У зв’язку з цим його було піддано примусовому годуванню, стосовно якого Суд вказав, що такий медичний захід, як примусове годування, в принципі, не вважається поводженням, яке принижує людську гідність. Проте його застосування повинно обов’язково відповідати певним умовам. По-перше, має бути однозначно встановлена необхідність його застосування. По-друге, воно має відповідати певним процедурним гарантіям. Зокрема спосіб такого примусового годування не повинен перевищувати ту межу суворості, яку Суд означив у своїх попередніх рішеннях з цього питання.

Суд зазначив, що Уряд не зміг довести необхідність застосування до заявника цього заходу з медичних міркувань. Не було жодним чином взято до уваги наполегливу і свідому відмову заявника від вживання їжі. Тому Суд дійшов висновку, що примусове годування заявника не відповідало меті якнайкращого забезпечення його інтересів і було свавільним.

Європейський суд припустив, що спосіб примусового годування відповідав вимогам відповідної інструкції про застосування такого заходу. Втім зауважив, що застосування таких обмежувальних засобів, як кайданки, роторозширювач, а також резинова трубка, що призначена для встромляння у стравохід, може бути визнаним катуванням у сенсі ст. 3 Конвенції особливо у випадку, коли ці засоби застосовуються силоміць для подолання опору пацієнта.

Стосовно примусового годування пана Невмержицького Суд зазначив, що його застосування без належних для цього медичних підстав, а також насильне застосування відповідних обмежувальних засобів під час такого годування становили суворе поводження того рівня, який має бути кваліфікований як катування. Тому Суд постановив, що мало місце порушення ст. 3 Конвенції. І така позиція Європейського суду не нова: ще 20 років тому була розглянута справа «Х проти Німеччини» (X v. Germany) (1984) щодо ситуації, коли перебуваючи за ґратами, Х оголосив голодування і в’язнична адміністрація годувала його примусово. Заявник скаржився на погане поводження. Скаргу було відхилено і, аргументуючи це рішення, комісія зазначила: «На думку Комісії, примусове годування особи не має ознак приниження, які за певних обставин можна вважати забороненими ст. 3 Конвенції. З іншого боку, Конвенція зобов’язує Високі Договірні Сторони захищати гарантоване ст. 2 право кожного на життя. За певних обставин такий обов’язок вимагає від Договірної Сторони певних конкретних дій, зокрема дієвих заходів з рятування життя людини, яку органи влади взяли під варту. Коли, як це відбулося в даній справі, затримана особа проводить голодування, це може неминуче призвести до конфлікту між правом людини на фізичну недоторканність та обов’язком держави за статтею 2 Конвенції – конфлікту, який не вирішується самою Конвенцією.

Цей конфлікт було вирішено через передбачену можливість примусового годування затриманої особи, якщо ця особа, внаслідок голодівки, опиняється перед загрозою розладу здоров’я перманентного характеру, і примусове годування навіть обов’язкове, якщо існує очевидна загроза життю цієї людини. Оцінити згаданий вище стан має лікар, під доглядом якого перебуває особа, але, в остаточному підсумку, рішення про примусове годування може прийматися лише після отримання відповідного судового дозволу... Комісія переконалася, що органи влади діяли, виключно виходячи з основних інтересів заявника, коли вирішували, чи виконати волю заявника щодо відмови від будь-якої їжі, що загрожує небезпекою виникнення тривалих розладів його здоров’я або навіть смертю, чи вжити заходів задля забезпечення його виживання, хоча такі заходи можуть посягнути на людську гідність заявника». Отже, якщо б норми Конвенції у тому вигляді, як їх інтерпретує Європейський суд були дотримані національними правозастосувачами, порушенню Конвенції 1950 р. можна було запобігти і держава не втратила б 26000 євро, не говорячи вже про шкоду, завдану її міжнародному іміджу. Отже, треба визнати, що практика Європейського суду з прав людини є джерелом тлумачення Конвенції 1950 р., а рішення Суду – прецедентами її тлумачення, і саме з огляду на це суди України та правозастосувачі повинні застосовувати практику ЄСПЛ.

Зокрема, щодо примусового годування Суд встановив обов’язок надання медичного висновку про необхідність його застосування та отримання судового дозволу на його проведення. Таким чином, практика Європейського суду по даній категорії справ є джерелом кримінально-виконавчого права України, а правові позиції, висловлені судом щодо примусового годування мають нормативну силу.

 

ПРАКТИКА ЕВРОПЕЙСКОГО СУДА ПО ПРАВАМ ЧЕЛОВЕКА КАК ИСТОЧНИК УГОЛОВНО-ИСПОЛНИТЕЛЬНОГО ПРАВА

Кононенко В.П.

Делается вывод, что практика Европейского суда по правам человека является источником толкования Конвенции 1950 г., а решения Суда – прецедентами ее толкования. Отсюда следует вывод, что практика Суда является источником уголовно-исполнительного права.

Ключевые слова: принудительное кормление, источник права, судебная практика, источник права.



[1] Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод / Проти катувань. Європейські механізми запобігання катуванням та поганому поводженню / Харків. правозах. гр. – Харків: Фоліо, 2005.

[2] Усю інформацію з практики Європейського суду з прав людини можна знайти на офіційному сайті Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.echr.coe.int/echr/Homepage_EN

Категория: Мои статьи | Добавил: АЛЕКСЕЙ (30.08.2011)
Просмотров: 857 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]