Кононенко В.П. Особливості інтерпретації Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. як правозахисного договору / В.П. Кононенко // Публічне право – 2011. – № 3. – С. 194-203.

Особенности интерпретации Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод 1950 г. как правозащитногох договора.

Работа посвящена исследованию особенностей интерпретации Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод 1950 г. Европейский суд по правам человека предоставил преимущество такому толкованию, которое является наиболее благоприятным для достижения ее целей и реализации задачь. Это обосновано особой природой правозащитных договоров.

Ключевые слова: Европейский суд по правам человека, толкование, Европейская конвенция

Features of interpretation of the European Convention on Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950. as remedial contracts.

Work is devoted research of features of interpretation of the European Convention on Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950. The European Court of Human Rights has given advantage to such interpretation which is optimum for achievement of its purposes. It is proved by the special nature of remedial contracts.

Key words: European Court of Human Rights, interpretation, European Convention

Особливості інтерпретації Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. як правозахисного договору

Метою дослідження є розгляд особливостей тлумачення Європейським судом з прав людини положень Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., оскільки з урахуванням Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, ст. 17 якого проголошує Конвенцію 1950 р. і практику цього Суду джерелом права України [3], великого значення для національних правозастосувачів набуває вказана проблема. Наразі існує велика кількість публікацій про наслідки розгляду Судом окремих справ та аналіз його правових позицій з окремих питань, але вони не торкаються самої процедури та специфіки інтерпретації Конвенції саме Європейським судом.

Проблема тлумачення виходить за межі реалізації права. Вона має самостійне значення в процесі наукової чи практичної правової діяльності держави. Необхідність мати чітке уявлення про зміст чинних норм виникає і в ході правотворчої роботи. Ані видавати новий акт, ані систематизувати наявні акти неможливо без знання справжньої волі суб’єкта нормотворчості, що одержала свій офіційний вираз [2, с. 3].

Тлумачення є невід'ємною частиною правозастосування, адже не з'ясувавши зміст норми її неможливо застосувати.

Розглянемо особливості тлумачення Європейським судом положень Конвенції 1950 р. М.В. Мазур та С.Р. Тагієв переконують, що під час трактування й застосування останньої ЄСПЛ фактично формулює нові правові норми, що стають невід’ємною частиною конвенційної системи захисту прав людини [Див.: 4, с. 236]. 

Суд неодноразово зауважував, що тлумачення Конвенції здійснюється у відповідно до її об’єкту та цілей [5, с. 44]. Таким чином, з погляду Де Сальвіа, ЄСПЛ роз’яснює положення Конвенції 1950 р. автономно, тобто незалежно від їх визначення в законодавстві держав-учасниць, надаючи особливого значення категорії "верховенство права” [5, с. 36], а також звертаючи увагу на спільну спадщину традицій та ідеалів європейських країн. Відповідно, й поняття "справедливість” Суд у своїх рішеннях тлумачить у ключі спільної спадщини традицій та ідеалів європейських країн, серед яких і категорії "гуманізм”, "демократія”, "плюралізм” та ін [Див.: 6]. 

Як і будь-який нормативний текст, норми Конвенції 1950 р. передбачають існування різних інтерпретацій. Тут можна зазначити консервативне, або вузьке трактування, яке засновується на підготовчих роботах і відповідає первинним намірам укладачів цієї Конвенції або ж на висловленому погодженні держав-членів Ради Європи.  Як зазначає Р. Де Лагаррієре, компетенція міжнародного судді жорстко зумовлюється погодженням, на якому вона засновується. Отже, положення міжнародної угоди не може тлумачитись розширено [Див.: 7, с. 65]. Так, у доктрині і практиці міжнародного права тривалий час домінували два принципи інтерпретації, що випливали з ідеї абсолютного суверенітету держав – сторін договору: а) головну роль при тлумаченні договірних положень під час створення тексту договору відіграє намір сторін, який з’ясовується за допомогою аналізу підготовчих матеріалів договору; б) у разі сумніву договірні положення слід трактувати обмежувально на користь необмеженої свободи суверенних держав – сторін договору. Але під час розробки Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. Комісія міжнародного права відхилила підхід, згідно з яким при тлумаченні договору слід віддавати перевагу якомусь одному з таких чинників, як текст останнього, намір сторін, об’єкт і мета договору, тому що використання одного з них на шкоду іншим суперечило б практиці Міжнародного Суду ООН. Як пише О.М. Талалаєв, під час роботи Віденської Конференції 1969 р. боротьба розгорнулася перш за все між прихильниками суб’єктивістських і текстуальних підходів, а функціональний же підхід, який обстоювала делегація США, було визнано більшістю держав як неприйнятний [8, с. 239-240].