Бюро Правовой Помощи

Л.В.Н. против Украины

АЛЕКСЕЙ — Thu, 20 Oct 2011 13:08:41 GMT

Case 29848/10 LUPAKOV v. UKR

ЕХРОSЕ DES FAITS

SТАТЕМЕNТ ОF ТНЕ FАСТS

ВИКЛАДЕННЯ ФАКТІВ

14. 3 декабря 2009 г. примерно в 18 часов 25 мин. возле дома № 58 по ул. Целиноградской в г. Харькове работниками милиции был задержан гр. Л.В.Н. по подозрению в сбыте порнографической продукции.

9 декабря 2009 г. в отношении Л.В.Н. было возбуждено уголовное дело

№ 60091899 по признакам ст. 301 ч. 2 УК Украины.

После задержания гр. Л.В.Н. в летних шертах, футболке и резиновых банных тапочках был препровожден в городское управление милиции, где и находился до 21 часа 30 мин. При задержании гр. Л. не было позволено одеть теплые зимние вещи, соответствующие погоде.

Находясь почти полностью раздетым в течении нескольких часов в городском управлении милиции под влиянием психологического давления, которое заключалось в самом препровождении зимой без одежды в далеко расположенный от места его жительства район города, угрозах содержать в таком виде трое суток, пока он не даст признательные показания, угрозах физической расправы, Л.В.Н. дал показания, в которых признавал себя виновным в совершении преступления, предусмотренного ст. 301 ч. 2 УК Украины. Право на свидание с защитником с момента задержания в соответствии со ст. 21 УПК Украины гр. Л. предоставлено не было, допрос также производился без защитника. Подобное обращение может быть расценено как бесчеловечное и имело унижающий достоинство характер, так как оно причинило гр. Л. физические страдания вследствие переохлаждения, вызвало чувства страха, подавленности и неполноценности, оскорбило и унизило его, было призвано сломить его моральное сопротивление.

В соответствии со ст. 106 УПК Украины о каждом случае задержания лица орган дознания обязан составить протокол, копия которого вручается задержанному и направляется прокурору. Такового протокола органом дознания ни 03.12 2009 г. ни позже составлено не было, гр. Л.В.Н. был доставлен в управление милиции против его воли и не мог его покинуть до тех пор, пока не дал признательные показания. Таким образом, имеет место заведомо незаконное задержание, наказание за которое предусмотрено ст. 371 УК Украины.

Таким образом, причиной того, почему Л.В.Н. был доставлен в городское управление милиции, являлось то, что его хотели заставить дать информацию по делу.

08.02.2010 г. незаконное задержание гр. Л.В.Н. были обжалованы в прокуратуру Дзержинского района г. Харькова.

08.02.2010 г. незаконные действия работников милиции были обжалованы в прокуратуру Дзержинского района г. Харькова.

10.02.2010 г. помощник прокурора Дзержинского района г. Харькова вынес постановление об отказе в возбуждении уголовного дела, в котором говорится, что «…орган, проводящий проверку, по заявлению гр. Л., не получив достаточного количества объективных данных, свидетельствующих о применению к нему мер психологического воздействия, приходит к выводу о недостаточности данных для возбуждения уголовного дела в отношении вышеуказанных сотрудников милиции».

02.03.2010 г. незаконное задержание гр. Л.В.Н. и незаконные действия работников милиции были обжалованы в суд Дзержинского района г. Харькова. Однако суд уклоняется от их рассмотрения.

III. ЕХРОSЕ DE LА ОU DЕS VІОLАТION(S) DЕ LА СОNVЕNTІОN ЕТ / ОU DЕS РRОТОСОLЕS АLLЕGUEЕ(S), АINSІ QUЕ DЕS АRGUMENTS А L'АРРUI SТАТЕМЕT ОF АLLЕGЕD VIОLАТION(S) ОF ТНЕ СОNVЕNТIОN АND/ОR

ЗАЗНАЧЕННЯ ПОРУШЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ТА/АБО ПРОТОКОЛІВ ТА ВІДПОВІДНА АРГУМЕНТАЦІЯ

Зимой после задержания гр. Л.В.Н. в летних шертах, футболке и резиновых банных тапочках был препровожден в городское управление милиции, где и находился до 21 часа 30 мин. При задержании гр. Л. не было позволено одеть теплые зимние вещи, соответствующие погоде.

Находясь почти полностью раздетым в течении нескольких часов в городском управлении милиции под влиянием психологического давления, которое заключалось в самом препровождении зимой без одежды в далеко расположенный от места его жительства район города, угрозах содержать в таком виде трое суток, пока он не даст признательные показания, угрозах физической расправы, Л.В.Н. дал показания, в которых признавал себя виновным в совершении преступления. Подобное обращение может быть расценено как бесчеловечное и имело унижающий достоинство характер, так как оно причинило гр. Л. физические страдания вследствие переохлаждения, вызвало чувства страха, подавленности и неполноценности, оскорбило и унизило его, было призвано сломить его моральное сопротивление. В соответствии со ст. 3 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод 1950 г. никто не может подвергаться пыткам или бесчеловечному или унижающему достоинство обращению или наказанию.

В соответствии со ст. 5 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод 1950 г. никто не может быть лишен свободы иначе, как в порядке, установленном законом. В соответствии со ст. 106 УПК Украины о каждом случае задержания лица орган дознания обязан составить протокол, копия которого вручается задержанному и направляется прокурору. Такового протокола органом дознания ни 03.12 2009 г. ни позже составлено не было, гр. Л.В.Н. был доставлен в управление милиции против его воли и не мог его покинуть до тех пор, пока не дал признательные показания.

Причиной того, почему Л.В.Н. был доставлен в городское управление милиции, являлось то, что его хотели заставить дать информацию по делу.

Таким образом, действиями органов государственной власти Украины в отношении гр. Л.В.Н. нарушены требования ст.ст. 3 и 5 Конвенции. Также, учитывая отсутствие эффективного средства правовой защиты против незаконного фактического задержания и незаконных действий работников милиции, есть основания утверждать о нарушении ст. 13 Конвенции.

Скляр против Украины

АЛЕКСЕЙ — Thu, 20 Oct 2011 13:02:15 GMT

№ 35178/06 Sklyar v. Ukraine

ФАКТИ СПРАВИ: 25.12.2001 о восьмій годині ранку Скляр П.А. та Г.І.М. які є міліціонерами окремого батальйону міліції швидкого реагування (далі – ОБМШР "Беркут” згідно з графіком наряду виходу на службу, заступили в резерв Управління УМВС України в Харківській області. Наступного ранку о п’ятій годині 10 хвилин оперативний черговий УМВС України в Харківській області повідомив співробітникам ОБМШР "Беркут” про взяття в заручники медичного працівника 4-ї лікарні міста Харкова пацієнтом цієї ж лікарні громадянином Г. та наказав їм негайно виїхати на місце події. Прибувши до лікарні, П.Скляр та І.Г. з’ясували, що гр. Г. у приймальному відділі розбив віконне скло і, погрожуючи шматком скла та кухонним ножем, взяв в заручники медпрацівника Середенко Надію Володимирівну, яку завів до палати, вхід до якої забарикадував меблями. Знаходячись у збудженому стані, Г.. висував вимоги без логічного змісту, постійно погрожував лишити життя заручницю та покінчити з собою.

Співробітник міліції Луковенко Юрій Петрович, який знаходився на добовому чергуванні з охорони громадського порядку в 4-й лікарні, встановивши словесний контакт з Г., протягом 1,5 години намагався його заспокоїти та домогтися, щоб він відпустив заручницю. Шляхом переговорів Луковенко вдалося умовити Г. відпустити заручницю, але при її виході з палати Г. кинувся зі склом та ножем на вищезазначених працівників міліції. Під час затримання, Г. заподіяв міліціонерам тілесні ушкодження: І.Г. – струс головного мозку, забиття потиличної області, Скляру – рвану рану 4-го пальця лівої кисті, а Луковенко - струс головного мозку, різані рани обличчя і кісті правої руки.

26 грудня 2001 року прокуратурою Дзержинського району міста Харкова порушено кримінальну справу № 2001194 у відношенні Г. за ознаками ст.147 ч. 2 КК України.

В справі була проведена судово-психіатрична експертиза. Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 13 від 09.01.2002 р. "інкриміноване йому правопорушення Г. учинив у стані психічного розладу переважно галюцінаторного характеру в результаті вживання алкоголю, при якому не міг усвідомлювати своїх дій та керувати ними".

Скляр вважає, що ця експертиза не відповідає дійсності. Cумніви у вірності даного висновку експертизи мають такі підстави: згідно з доктриною судової психіатрії, при типовій картині психічного розладу галюцінаторного варіанта виявляються маревні переживання застрашливого характеру, уривчасті галюцінаторні феномени, стереотипні рухи й імпульсивні рухові розряди, що супроводжуються афектом страху.

Патологічне сп'яніння закінчується частіше усього термінальним сном. Характерна повна відсутність приховання слідів злочину, ненадання опору при затримці, пасивне підпорядкування навколишнім.

Останнє явно суперечить матеріалам справи, тому що Г. відмовлявся виконати законні вимоги співробітників міліції і вчинив при затриманні активний опір.

Професор А.С. Дмітрієв вказує, що велике діагностичне значення мають показання свідків про зовнішній вигляд правопорушника, дані про неправильне сприйняття їм навколишнього, помилкові впізнавання, висловлювання... про особливості його рухів, послідовності дій (Cудебная психиатрия. Под ред. Проф. А.С.Дмитриева М. – 1998. С. 346).

Відповідно до показань потерпілих, свідків і висновків службового розслідування Г. був спроможним адекватно оцінювати обстановку, у якій відбувалися юридичні дії, усвідомлював їхню сутність і міг розпоряджатися ними (тобто міг вільно вибирати рід і характер вчинку, утримуватися від яких-небудь дій), більш того, передбачав події і розраховував свої дії на декілька кроків уперед. Він поставив у коридорі лікаря з дзеркалом з метою мати візуальний контроль над шляхами підходу співробітників міліції. Це свідчить про те, що Г. усвідомлював злочинність своїх дій і неминучість прибуття міліції та його затримання. Напад на співробітників міліції він учинив у момент виходу жінки, яку він утримував у якості заручниці, розраховуючи на послаблення в цей момент пильності міліціонерів.

Під час переговорів про звільнення заручниці, мова Г. була чіткою, фрази обмірковані, торкались виключно обставин, що склалися, наявність марення або ознаки галюцинацій (помилкові впізнавання, висловлення і розмови з відсутніми особами) не спостерігалися.

Не повною мірою є присутнім і юридичний критерій неосудності, що містить у собі інтелектуальні і вольові ознаки. Інтелектуальна ознака вказує нездатність особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій в момент вчинення конкретного суспільно небезпечного діяння. Погроза правопорушника співробітникам міліції суїцидом, а також вбивством заручниці з метою зупинити і залякати співробітників міліції, дає підстави припускати, що він розумів, що вони повинні злякатися такого розвитку подій, тобто не втратив адекватну оцінку спрямованості своїх дій (він загрожував убивством, тому що знав, що цього повинні злякатися, розумів шкідливість можливих наслідків). Вольова ознака полягає в нездатності особи керувати своїми діями, неспроможності адекватно організувати і регулювати свою поведінку, вільно вибрати належний дійовий акт і реалізувати свій вибір шляхом вчинення конкретних дій або шляхом контрольованої відмови від їхнього вчинення, а Г. в результаті переговорів відмовився від вчинення суїциду та убивства жінки. Зі слів потерпілого П.Скляра (а він є кандидат у майстри спорту з рукопашного бою, неодноразово виступав на змаганнях обласного і республіканського рівня), дії Г. під час затримання були чіткими і координованими, що підтверджується ефективністю опору працівникам міліції.

Хочу підкреслити таку фразу з висновку судово-психіатричної експертизи: "Інкриміноване йому правопорушення Г. учинив у стані психічного розладу переважно галюцінаторного характеру в результаті вживання алкоголю, при якому не міг усвідомлювати своїх дій та керувати ними". Але після затримання Г., його огляд на стан сп’яніння не проводився, в матеріалах справи вказано, що він поступив до лікарні з діагнозом "отруєння угарним газом”, а жодного доказу, що він вживав алкоголь нема.

Вказані протиріччя між висновком судово-психіатричної експертизи та обставинами справи вказують на те, що вона суперечить матеріалам справи.

04.03.2002 року на підставі статей 75, 129, 203 Кримінально-процесуального Кодексу України (далі - УПК України) Скляр заявив клопотання, в якому просив призначити повторну експертизу з метою усунення вказаних протиріч. Але всупереч ст. 129 УПК

України, який зобов’язує розглянути клопотання в строк не більше трьох діб, воно було зовсім проігноровано.

28.05.2002 року до суду було надано подання для вирішення питання про застосування щодо Г. примусових заходів медичного характеру. Але з урахуванням тієї обставини, що відповідно до висновку експертизи Г. таких заходів не потребує, а також того, що таке "подання” не передбачено УПК України, є підстави казати, що прокурор намагався звільнити Г. від кримінальної відповідальності.

1. Скляр вважає, що держава Україна не виконала свій позитивний обов’язок та не забезпечила ефективний засіб правового захисту впродовж розумного строку: з 25.12.2001 р. по цей час. Можливо справу можливо назвати складною, але Скляр просив тільки одного: провести повторну експертизу, для чого подавав заяви, скарги та клопотання слідчому, прокурору та в суд, але орган слідства за всі роки не зробив жодної дії. Отже, має місце порушення статті 13 Конвенції.

Злочинними діями Скляру було заподіяно тілесне ушкодження у зв'язку з виконанням службових обов'язків. А згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 26.06.92 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 12 від 03.12.97 р. "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів" у п. 5 сказано: "Звернути увагу судів, що крім судді, військовослужбовця та члена громадського формування з охорони громадського порядку, потерпілими у справах про злочини, передбачені статтями 189-1, 189-2, 189-4, 189-5, 190-1, (ч. 2 ст. 342 та ст.348 за новим КК) можуть бути працівники правоохоронних органів, до яких належать особи, зазначені в ч.1 ст. 2 Закону України від 23 грудня 1993 р. "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів". Це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митних органів, …, інших органів, які здійснюють правозастосовуючі або правоохоронні функції".

Фактично мало місце захоплення заручників, але дії Г. були кваліфіковані по ч. 4 ст. 296 КК України. Ще є підстави вважати, що вони містять склад злочину, передбаченого статтею 348 КК України, тобто замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків. Так, спочатку Г. погрожував міліціонерам вбивством, а під час нападу на Скляра вчинив усі дії, які вважав необхідними для вбивства: вдарив рукою з ножем, який тримав за рукоять з лезом; направленим на Скляра, з метою використання його вражаючих якостей, в область шиї поверх бронежилета. Те, що Г. працює викладачем в інституті фізкультури, його фізична перевага а також ефективність опору міліціонерам спецпідрозділу "Беркут”, свідчить, що підсудний мав реальну можливість здійснити свій намір і не зробив цього тільки завдяки тому, що напарник Скляра, І.Г., встиг відбити цей напад, тобто з причин, що не залежали від волі підсудного. На цій підставі вважаємо, що скоєне треба кваліфікувати як замах на вбивство працівника міліції, а спрямованість наміру була на вбивство працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Навіть якщо при провадженні досудового слідства були якісь підстави відмовитись від такої кваліфікації вчиненого, згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України

№ 3 від 28.06.91. із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від.04.06.93, №12 від 03.12.97 "Про судову практику в справах про хуліганство”, опір, вчинений після припинення хуліганських дій, в тому числі і у зв’язку з затриманням винної особи, не повинен розглядатись як кваліфікуюча ознака хуліганства і підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів (п.9 абз.3). А Г. вчинив опір після припинення порушення громадського порядку та переговорів, що тривали півтори години, коли, погодившись відпустити заручницю, він кинувся зі склом та ножем на працівників міліції, що підтверджується , висновком попередньої перевірки проведеної ОБМШР "Беркут", та матеріалами службового розслідування ІОС УРОС УМВС України в Харківській області.

Слідчі органи довгий час відмовлялись визнати Скляра потерпілим від злочину, та відмовлялись проводити експертизу для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, не зважаючи та те, що ч. 2 ст. 76 КПК України вимагає обов’язкового призначення такої експертизи. Ситуація змінилась тільки після вступу в справу представника потерпілого та подання ним відповідного клопотання від 02.09.2002 р. – тобто через 9 місяців після отримання поранення. Вказане підтверджує небажання слідчих органів провадити належне розслідування.

Таким чином, компетентні органи не вжили заходів, які можна було б назвати ефективним та неупередженим розслідуванням у кримінальній справі, в якій Скляр П.А. є потерпілим від злочину, що є порушенням його права на ефективний засіб правового захисту, яке гарантовано статтею 13 Конвенції.

Вказуючи на вищенаведені обставини, Скляр неодноразово звертався до прокуратури, але на його заяви та клопотання про повернення справи на додаткове розслідування та призначення повторної експертизи залишались або без розгляду, або повідомлялось листами, з яких не можливо дізнатись про те, яке саме рішення було прийнято за результатами розгляду заяв. В цих листа або посилалися на інші листи (лист прокурора Дзержинського району міста Харкова від 06.01.03 № 143/02), або писали коротенькі відписки, як, наприклад "Підстав для направлення справи на додаткове розслідування не вбачається” (лист прокурора Дзержинського району міста Харкова від 27.97.02 № 547/02) без викладення мотивів цих відмов.

В рішенні від 22.02.2005 року у справі "Новоселецький проти України” Суд вказав, що прокуратура є тією ланкою державного апарату, яка має керуватися принципом верховенства права. Окрема функція прокуратури полягає в забезпеченні належного здійснення правосуддя і якби у представників прокуратури не було обов’язку викладати мотиви своїх рішень, то права, які гарантуються Конвенцією, не були ефективними та втрачали б своє практичне значення.

Також звертаю увагу на рішення у справі "Аксой проти Туреччини”, в якому Суд визнав порушення статті 13, зазначивши, що поняття "ефективний засіб правового захисту” детальне й ефективне розслідування, яке повинне відтворити справжній стан речей, а також покарати осіб, які несуть за це відповідальність.

2. Відповідно до статті 28 КПК України при провадженні в кримінальній справі Скляр П.А. пред’явив цивільний позов про стягнення з Г. матеріальних збитків та моральної шкоди в розмірі 8300 (вісім тисяч триста) грн. Внаслідок дій слідчого органу цивільний позов не може бути вирішеним судом під час розгляду кримінальної справи. А з

В справу № 35178/06

Продовження викладення фактів до пункту 15

підстав затягування слідства вже майже на чотири роки, Скляр не має можливості звернутися до суду з окремим цивільним позовом, бо згідно з Цивільним Процесуальним кодексом України до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства суд зобов’язаний припинити провадження в справі.

Стаття 201. Обов'язок суду зупинити провадження у справі

1. Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі:

4) неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства;

Таким чином, юридично кримінальна справа повинна вважатися як така, що розглядається, бо поки не буде відмінено рішення суду про скасування постанови слідчого "Про припинення кримінальної справи” від 28.01.2003 року, його не можна припинити, хоча фактично так було зроблено.

Отже, Скляр не має доступу до правосуддя для захисту своїх цивільних прав, пов’язаних з заподіянням йому шкоди злочином, що є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції.

А невизначеність з експертизою не дасть можливості винести справедливе рішення в цивільному провадженні, навіть, якщо б таке відбулось , бо незрозуміло, в якому насправді психічному стані скоїв злочин Г.. А це має велике значення для встановленні розміру відшкодування.

І хоча вказана обставина не дає можливості казати, про розмір цього відшкодування, тобто майна, на яке Скляр справедливо очікував, але таке відшкодування мало бути обов’язково згідно з принципом права, що злочин обов’язково тягне за собою відповідальність.

Вказана обставина є втручанням у право на мирне володіння майном відповідно до змісту ст. 1 Протоколу, внаслідок чого я був позбавлений можливості отримати кошти, які цілком підставно очікував.

З урахуванням вищенаведеного, є підстави казати, що має місце порушення ч.1 статті 6 та ст. 13 Конвенції, статті 1 Першого Протоколу (Париж, 1952р.) до Конвенції Про захист прав і основних свобод людини (Рим, 1952р.).

Стаття 417. Порядок провадження досудового слідства в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб

Частина 3

По закінченні досудового слідства, якщо буде встановлено неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Дзержинський районний суд міста Харкова, врахувавши обставини справи, повернув її прокурору для доробки та прийняття рішення щодо клопотання потерпілого.

04.09.2002 року старший слідчий слідчого відділу Дзержинського районного відділу Управління Внутрішніх Справ відмовила в задоволенні повторних клопотань про призначення повторної експертизи психічного стану Г., проігнорувавши рішення суду. Прокуратура також неодноразово відмовляла мені в проведенні повторної експертизи.

28.01.2003 року слідчий своєю постановою припинила кримінальну справу у відношенні Г., не повідомивши потерпілого про це.

Коли через чотири місяці про це стало відомо, на вказану постанову слідчого Скляр подав скаргу. Але орган слідства заважав суду розглянути цю скаргу та відмовлявся надати матеріали кримінальної справи до суду і суд вимушений був повторно вимагати цю справу листом № С-240 від 30.12.2003 року.

16.01.2004 року суддя Дзержинського районного суду міста Харкова Слободин після розгляду справи у відкритому судовому засіданні постановив зокрема:

Скасувати постанову слідчого про припинення кримінальної справи;

Спрямувати справу прокуророві для організації досудового слідства, під час якого потрібно виконати наступні дії:

- розглянути питання про відміну постанови "про перекваліфікацію” від 29.12.01 р. як винесену без достатніх підстав;

- виконати інші необхідні для встановлення істини по справі слідчі дії.

Але вказане рішення суду досі не виконується, слідчі дії не провадяться а кримінальна справа вважається припиненою на підставі скасованої судом постанови слідчого "Про припинення кримінальної справи” від 28.01.2003 року.

Р.А.В. против Украины

АЛЕКСЕЙ — Thu, 20 Oct 2011 12:46:02 GMT

-3-

ІІ. ЕХРОSЕ DES FAITS

SТАТЕМЕNТ ОF ТНЕ FАСТS

ВИКЛАДЕННЯ ФАКТІВ

(Vоіг сhapіtге II dе Іа nоtе ехрІісаtive)

(Sее Part П оf the Ехрlапаtоrу Nоtе)

(Див. Розділ 1! Пояснювальної нотатки)

14. 07 октября 2010 г. примерно в 10 часов возле дома № 54 по ул. Дербенской в г. Харькове неизвестные люди в масках без эмблем или нашивок надели на гр. Р.А.В. наручники, накинули на голову куртку, бросили в автомобиль и увезли в неизвестном направлении.

После захвата гр. Р.А.В. был доставлен в Управление Службы Безопасности Украины в Харьковской области, где он находился до 22-00.

На гр. Р.А.В. оказывалось сильное психологическое давление с целью получения признательных показаний в совершении им преступлений, а после отказа признаться в совершении преступления гр. Р.А.В. был избит сотрудником СБУ О.Д.

Таким образом, задержание гр. Р.А.В. производили сотрудники центра специальних операций борьбы з терорризмом, защите учасников уголовного судопроизводства и работников правоохранительных органов Службы безопасности Украины (Группа А). Считаем, что имело место несоизмеримое применение силы, поскольку для применения против заявителя спецназовцев из антитеррористического подразделения не было оснований.

Право на свидание с адвокатом с момента задержания в соответствии со ст. 21 УПК Украины гр. Р.А.В. предоставлено не было, допрос также производился без защитника.

В соответствии со ст. 5 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод 1950 г. никто не может быть лишен свободы иначе, как в порядке, установленном законом. В соответствии со ст. 106 УПК Украины о каждом случае задержания лица орган дознания обязан составить протокол, копия которого вручается задержанному и направляется прокурору. Такового протокола органом дознания ни 07 октября 2010 г. ни позже составлено не было. Таким образом, причиной того, почему гр. А.В.Р.А.В. был доставлен в Управление СБУ, являлось то, что его хотели заставить дать информацию по делу.

Под задержанием лица Европейским Судом понимается не только формальное задержание, оформленное соответствующим образом, но и любые другие действия, которые фактически ограничивают свободу лица.

Подобное обращение (похищение на улице в присутствии семьи, отсутствие первоначально информации о том, кто его похитил и по какой причине, психическое давление и избиения с целью получить признание, незаконное задержание в течении 12 часов) может быть расценено как бесчеловечное и унижающий достоинство характер, так как оно причинило гр. Р.А.В. физические и психические страдания, вызвало чувства страха, подавленности и неполноценности, оскорбило и унизило, было призвано сломить его моральное сопротивление. В соответствии со ст. 3 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод 1950 г. никто не может подвергаться пыткам или бесчеловечному или унижающему достоинство обращению или наказанию.

21.03.2011 г. незаконные действия работников Службы Безопасности было обжаловано в прокуратуру Харьковской области.

3/1

21.04.2011 г. первый заместитель прокурора Харьковской области в письме № 04/4/4-3785-10 указал, что доводы, изложенные в нашем обращении не нашли своего подтверждения, на основании чего оснований для применения мер прокурорского реагирования на данный момент не усматривается. Мотивы такого решения изложены не были.

Считаем, что прокуратура не выполнила возложенные на государство позитивные обязанности расследовать жалобу о незаконном лишении свободы и незаконных действиях органа дознания: расследование проведено не было, жена гр. Р.А.В., которая была свидетелем его похищения и другие очевидцы происшествия допрошены не были. Посчитав, что на «данный момент» оснований для применения мер прокурорского реагирования не усматривается, прокуратура не указала, когда же наступит необходимый для такого реагирования момент.

В прокуратуру подавалась жалоба на незаконное задержание и действия органа дознания, которая должна быть рассмотрена по соответствующей процедуре именно как жалоба, по результатам которой должно быть вынесено постановление о возбуждении уголовного дела или об отказе в возбуждении уголовного дела. В соответствии с уголовно-процессуальным законодательством Украины такое постановление гр. Р.А.В. мог обжаловать в суде.

Однако прокуратура назвала нашу жалобу обращением и по результатам его рассмотрения прислала письмо без названия и процессуального статуса. Поскольку такое письмо не является соответствующим процессуальным документом, его обжалование в суде законом не предусмотрено. Таким образом, прокуратура, не предоставив гражданину юридической защиты от незаконных действий органа дознания, сама лишила гр. Р.А.В. возможности дальнейшей юридической защиты.

Кроме того, 24 апреля 2010 г. Р.А.В. прибыл в пункт пропуска Государственный международный аэропорт Борисполь для дальнейшего перелета до Москвы рейсом № 184, где у него было изъято личное имущество, а именно ноутбук "Samsung” NP-R518 (SINGZj5C93ASC000S8A) стоимостью 6000 грн.

Указанный ноутбук был изъят главным инспектором Бориспольской таможни Г.И.В. Изъятие указанного имущества было оформлено Актом проверки носителей информации № 318 от 24 апреля 2010 г.

Таможенная служба имеет право изымать имущество в случае, если имело место нарушение таможенных правил. Так, соответственно ст. 377 Таможенного Кодекса Украины от 11.07.2002 № 92-IV "Изъятие товаров, транспортных средств и документов” товары, которые являются непосредственными предметами нарушения таможенных правил, товары со специально изготовленными хранилищами (тайниками), которые использовались для утаивания непосредственных предметов нарушения таможенных правил от таможенного контроля, транспортные средства, которые использовались для перемещения непосредственных предметов нарушения таможенных правил через таможенную границу Украины, а также документы, необходимые для рассмотрения дела о нарушении таможенных правил, изымаются. Изъятые товары, транспортные средства и документы должны быть перечислены в протоколе, который составляется в предусмотренных этим Кодексом случаях, или в приложенному к нему описании с точным указанием количества, меры, весы и особых признаков этих товаров, транспортных средств и документов, а также стоимости товаров, транспортных средств.

Типовые формы соответствующих протоколов о нарушении таможенных правил, утверждены Приказом Государственной таможенной службы Украины от 21 апреля 2003 г. N 261 «Об утверждении форм процессуальных документов в делах о нарушении таможенных правил». В указанном Приказе, так же, как и в Таможенном Кодексе Украины возможность изъятия предметов на основании Акта проверки носителей информации не предусмотрен.

Туренко против Украины

АЛЕКСЕЙ — Thu, 20 Oct 2011 12:31:31 GMT

case 63407/09 TURENKO v. UKR

ІІ. ЕХРОSЕ DES FAITS

SТАТЕМЕNТ ОF ТНЕ FАСТS

ВИКЛАДЕННЯ ФАКТІВ

(Vоіг сhapіtге II dе Іа nоtе ехрІісаtive)

(Sее Part П оf the Ехрlапаtоrу Nоtе)

14. Гр. Туренко Роман Сергеевич обвиняется в том, что 22 февраля 2009 г. примерно в 18 часов 20 мин. он совершил нападение на гр. Б.О.Е с применением насилия, опасного для жизни и здоровья потерпевшей.

26.02.2009 г. гр. Туренко Р.С. был задержан в порядке ст. 115 УПК Украины.

28.02.2009 Орджоникидзевский р/суд г. Харькова избрал в отношении гр. Туренко Р.С. меру пресечения в виде содержания под стражей.

В соответствии с материалами дела (протокол допроса в качестве обвиняемого) 24.02.2009 г. около 8-00 часов возле своего дома гр. Туренко был задержан работниками милиции. До 13-00 гр. 24.02.2009 г. Туренко Р.С. находился в городском управлении милиции, после чего было отвезен в 15-ю больницу, для получения в 9-м отделении справки о состоянии здоровья, после чего был доставлен в Орджоникидзевский РО г. Харькова, где провел ночь. Следующие сутки гр. Туренко Р.С. также провел в Орджоникидзевском РО г. Харькова.

12.03.2009 г. фактическое задержание гр. Туренко было обжаловано в Орджоникидзевский районный суд г. Харькова на основании ч. 7,8 ст. 106 УПК Украины и ст. 17 Закона Украины «Об исполнении решений и применении практики Европейского суда по правам человека», в соответствии с которой суды применяют при рассмотрении дел Конвенцию и практику Суда как источник права.

27.03.2009 Орджоникидзевский р/суд г. Харькова вынес постановление об отказе в удовлетворении жалобы, которое было обжаловано в апелляционном порядке на следующих основаниях:

1. Орджоникидзевский р/суд г. Харькова применил в преюдиционном порядке постановление от. 28.02.2009 г. об избрании меры пресечения, в котором указано, что гр. Туренко был задержан 26.02.2009 г. (когда он официально был задержан в порядке ст. 115 УПК Украины). Поскольку обжаловалось именно фактическое задержание, а не официальное на основании ст. 115 УПК, суд нарушил закон тождественности формальной логики, из которого следует, что в процессе рассуждения о каком-либо предмете необходимо мыслить именно этот предмет и нельзя подменять его иным предметом мысли.

2. Районный суд не дал оценку материалам дела, на которых была обоснована жалоба, а также не исследовал обстоятельства исчезновения гр. Туренко с 24.02.09 до 26.02.09 г., когда он был доставлен милицией в Орджоникидзевский РО.

3. Установив, что гр. Туренко в Орджоникидзевский РО был доставлен уже под контролем милиции, суд не изучил, с какого момента гр. Туренко был фактически лишен свободы.

09.03.2009 г. Апелляционный суд Харьковской области отменил постановление Орджоникидзевский р/суда г. Харькова от 27.03.2009 г. и направил дело на повторное рассмотрение.

25.06.2009 г. Орджоникидзевский р/суд г. Харькова вынес постановление, которым прекратил производство по жалобе, мотивировав это тем, что системный анализ ст.ст. 106, 115, 165-2 УПК Украины в их взаимосвязи свидетельствует о том, что на стадии досудебного следствия судебный контроль предусматривается только при решении вопросов об избрании меры пресечения в виде содержания под стражей. Рассмотрение на стадии досудебного следствия вопроса о начале срока нахождения Туренко под стражей, лишает его и его защитника возможности просить суд при рассмотрении дела по существу зачесть в порядке ст. 338 УПК Украины в срок наказания время нахождения Т. под контролем милиции с 24 по 26 февраля 2009 г.

Последняя фраза не просто не соответствует закону, но и элементарной логике и является совершенно абсурдной, призванной аргументировать отказ в удовлетворении жалобы на незаконное задержание гр. Туренко.

ЕХРОSЕ DE LА ОU DЕS VІОLАТION(S) DЕ LА СОNVЕNTІОN ЕТ / ОU DЕS РRОТОСОLЕS АLLЕGUEЕ(S), АINSІ QUЕ DЕS АRGUMENTS А L'АРРUI SТАТЕМЕT ОF АLLЕGЕD VIОLАТION(S) ОF ТНЕ СОNVЕNТIОN АND/ОR

ЗАЗНАЧЕННЯ ПОРУШЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ТА/АБО ПРОТОКОЛІВ ТА ВІДПОВІДНА АРГУМЕНТАЦІЯ

15.

Действиями органов государственной власти Украины в отношении гр. Туренко нарушены требования ст. 5 Конвенции, а именно: незаконное фактическое задержание органами милиции.

Так, под задержанием лица Европейским Судом понимается не только формальное задержание, оформленное соответствующим образом, но и любые другие действия, которые фактически ограничивают свободу лица, например: когда сотрудник правоохранительных органов дает ясно понять, что лицо не может покинуть то или иное конкретное место либо обязано следовать за ним в какое-либо место. Более того, как пояснил Суд в деле Де Вильде, Оомс и Версип против Бельгии (1971), не имеет никакого значения, что лицо, например, явилось добровольно или что лицо не осознает, что оно лишено свободы. Главным фактом является то, что лицо не может свободно покинуть это место.

В решении по делу № 68004/01 от 12 июля 2008 года «Магомадов и Магомадов против Российской Федерации» Европейский Суд обратил внимание на то, что задержание Заявителя не было зарегистрировано и нет никаких официальных следов последующего местонахождения Аюбхана Магомадова, что в соответствии с прецедентной практикой Европейского Суда является самым серьезным нарушением, так как позволяет скрыть причастность лиц, виновных в незаконном задержании, к преступлению и его следы, а также избежать ответственности за судьбу задержанного.

Также, учитывая отсутствие эффективного средства правовой защиты против незаконного фактического задержания, есть основания утверждать о нарушении ст. 13 Конвенции.