Воскресенье, 16.12.2018, 01:21
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная » Статьи » Мои статьи

30.08.2011

Кононенко В.П. Обмежена осудність як оціночна категорія / В.П. Кононенко // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 10. – С. 39-43.

 

 

Вина визначається  як психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Кримінальне право України заперечує об’єктивне ставлення в вину, тобто відповідальність за наслідки, що настали в результаті будь – якого діяння, без встановлення вини. При об'єктивному ставленні достатньо настання тих або інших наслідків, викликаних дією або бездіяльністю особи, хоча б ця особа не тільки не передбачала настання цих наслідків, але і не могла їх передбачати.

Згідно з КК кримінальна відповідальність особи грунтується  на суб’єктивному ставленні в вину – умові правильної соціально – політичної оцінки людської поведінки і злочину зокрема.  Вина – це обов’язкова ознака об’єктивної сторони будь – якого складу злочину, яка визначає його психологічний зміст і є необхідною умовою кримінальної відповідальності (4). Оскільки керуючою силою злочину є воля діючої особи, то кримінальна відповідальність має підгрунтя лише там і тоді, де і особа проявляє свою волю, яка відбивається  в її вчинку. За межами волі відповідальність втрачає свою суспільну значущість, будь – який сенс, оскільки за цими межами неможливий ніякий суспільний вплив на особу та її поведінку.

Вина не є самостійною категорією. Передумовою вини та кримінальної відповідальності є осудність. Згідно з ч. 1 ст. 19 КК України осудність – це психічний стан людини, за якого вона під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Сучасне розуміння осудності має відправним пунктом матеріалістичне розуміння свободи волі, тобто свободи розпоряджатися своїми діями, вибирати характер і рід вчинку. Осудною може бути лише особа, наділена свідомістю та волею, що уможливлюють для неї усвідомлення своєї поведінки та керування нею. Спроможність такого усвідомлення означає здатність особи розуміти фактичний бік та суспільну небезпечність її поведінки, що включає зміст вчинків, їх наслідки, причинний зв'язок  між ними. Навпаки, особа не здатна усвідомлювати фактичний характер чи суспільну небезпечність своєї поведінки або ж, при збереженні такої здатності, керувати нею, не може визнаватись осудною, бути суб'єктом  злочину і підлягати кримінальній відповідальності. Неосудність визначається за допомогою двох критеріїв: медичного  та юридичного.

Загальною властивістю всіх ознак медичного критерію є те, що вони характерні тільки для хворобливих порушень психіки. Це має значення тому, що існують і нехворобливі аномалії психічної діяльності, що також можуть бути як стійкими (постійними), так і тимчасовими. До ненормальних, але не хворобливих станів В.Х.Кандинський відносив дивний характер і «просту дурість». В.П.Сербський також говорив про "фізіологічну дурість”, протиставляючи її олігофренії. Як приклад тимчасових нехворобливих психічних змін В.Х. Кандинський  вказував на афекти. "Навряд чи хто може сказати, - писав він, що озлоблення, запальність, дратівливість є стани для людини ненормальні”. Звідси він робив висновок, що "нехворобливі розлади душевної діяльності не повинні у нас виключати осудність, виключають її тільки душевні розлади хворобливі”.

 

Ключові слова: обмежена осудність, слідчий, оціночна категорія, прокурор, суд, неосудність, юридичний критерій, медичний критерій, психічний критерій, судово-психологічна експертиза, сильне душевне потрясіння

Категория: Мои статьи | Добавил: АЛЕКСЕЙ (30.08.2011)
Просмотров: 228 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]