Кононенко В.П. Законодавство чи закон? / В.П. Кононенко // Право України. – 2004. – № 4. – С. 96-98.

У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, термін "законодавство" вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Неоднозначне ставлення до цього питання фахівців. Так, Ю.О.Бойко вважає, що категорією "законодавство” можуть охоплюватись тільки закони України. Безспірним аргументом цього він вважає положення Конституції України: у ній вживаються по одному разу категорії "національне законодавство” (ст. 9), "законодавство” (ст. 19) і двічі – "чинне законодавство” (п. 12) "Перехідних положень”. Тотожність і відповідність цих понять не викликає сумнівів, бо в Конституції інакше як про національне та чинне законодавство і не може йтися. Виходячи з того, що права та свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина визначаються виключно законами України (п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України), що виключно законами України визначається судоустрій, судочинство, статус суддів..., а міжнародний договір стає частиною національного законодавства виключно у спосіб, прийняття його парламентом як закону, закономірним буде висновок, що зміст поняття "законодавство” зводиться до сукупності законів України. До того, категорію "законодавство” слід розглядати як чітко структуровану систему існуючих у державі законів...

Але відповідно до Рішення Конституційного Суду України  у справі за конституційним зверненням Київської міської ради  професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої  статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну законодавство"), термін "законодавство" треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції та законів України.

З розвитку подій навколо ч. 3 ст. 21 КЗпП можна побачити, що законодавець погодився саме з Окремою думкою судді Конституційного Суду України Савенка М. Д.: "... вважаю, що під терміном "законодавство" необхідно розуміти сукупність законів, прийнятих Верховною Радою України”. Саме в такому значенні цей термін вживається в останньому реченні частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України, і таке офіційне тлумачення необхідно було йому дати” (п. 4 абз. 5). Це можна стверджувати на тій підставі, що в чинному Кодексі законів про працю України в ч. 3 ст. 21 говориться: "Сфера застосування контракту визначається законами України”  (4), тобто термін "законодавство”, з приводу тлумачення якого і було постановлене рішення Конституційного Суду, було замінено. І хоча в примітці до 21-ї статті КЗпП і вказано, що офіційне  тлумачення  частини  третьої статті 21 див. в Рішенні Конституційного Суду N 12-рп/98 ( v012p710-98 ) від 09.07.98., якщо справді туди подивитися, ми знайдемо зовсім інше. Отже законодавець не погодився з Рішенням Конституційного Суду N 12-рп/98.

Ключові слова: Конституція України, Конституційний Суд України, законодавство, закон, Кодекс законів про працю, Конфедерація работодавців, мінімальна тривалість робочого часу, Міжнародний Пакт