Воскресенье, 16.12.2018, 00:24
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная » Статьи » Мои статьи

14.03.11

Кононенко В.П. Аналіз практики Європейського суду з прав людини з питань надання безоплатної правової допомоги та формування системи безоплатної правової допомоги в Україні / В.П. Кононенко // Адвокат. – 2006. – № 12. – С. 37-41. АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ З ПИТАНЬ НАДАННЯ БЕЗОПЛАТНОЇ ЮРИДИЧНОЇ ДОПОМОГИ. В Декларації про державний суверенітет України говориться: "Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права” (1). Обравши шлях незалежного розвитку і закріпивши це в Конституції, Україна підтвердила своє прагнення розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну і правову державу (2. ст. 1), змістом і спрямованістю діяльності якої визначені права і свободи людини та їх гарантії (2, ст. 3). Наступним кроком на цьому шляху стало приєднання України до Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. (3) (далі – Конвенція). Оскільки з моменту ратифікації Конвенції Верховною Радою України, вона стала частиною національного законодавства, нагальним є завдання зрозуміти як зміст самої Конвенції, так і основні механізми її реалізації. Відповідно до ст. 19 Конвенції "Про захист прав і основних свобод людини” для забезпечення виконання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини (далі – Суд, Європейський суд), який функціонує на постійній основі. Виступаючи країною-засновницею ООН, ратифікувавши Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод, Україна взяла на себе зобов’язання подвійного спрямування. Наша держава повинна сьогодні, по-перше, виконати необхідну роботу з приведення у відповідність з Конвенцією свого національного законодавства і, по-друге, ліквідувати будь-які порушення прав та свобод, що захищені Конвенцією, на власній території. Саме тому й постає завдання чітко розуміти міжнародні вимоги у цій галузі й водночас – як працюють європейські інструменти захисту прав і свобод людини (4). З урахуванням тієї обставини, що багато норм Конвенції мають оціночний характер, істотно підвищене значення судових рішень для розуміння змісту Конвенції і протоколів до неї. Пункт с) ч. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод надає кожному, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення право захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або – якщо він не має достатньо коштів для оплати правової допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. Якщо обвинувачуваному гарантується право на безкоштовну правову допомогу, то ця допомога повинна носити практичний і ефективний, а не теоретичний чи ілюзорний характер. У справі Артіко проти Італії Суд, відзначивши, що хоча влада і не може нести відповідальність за будь-який недогляд, зв'язаний з наданням правової допомоги і проведенням захисту, підкреслив, що «...У п. с) ч. 3 ст. 6 говориться про «допомогу», а не про «призначення» захисника. Саме призначення ще не забезпечує ефективної допомоги, тому що призначений адвокат може вмерти, серйозно занедужати, протягом тривалого часу бути позбавлений можливості діяти чи ухилятися від виконання своїх обов'язків. Влада, якщо вона сповіщена про виникле положенні, повинна або його замінити, або змусити виконувати свої обов'язки (п. 33). Суд неодноразово вказував, що право обвинуваченого на безоплатну юридичну допомогу складає, проміж іншого, поняття справедливого судового розгляду, але на відміну від інших пунктів ч. 3 ст. 6 Конвенції пункт с) не закріплює право абсолютного характеру: він вимагає безоплатної юридичної допомоги тільки якщо обвинувачений не має достатніх коштів на оплату захисника (6). Конвенція не містить чіткого вираження гарантії права на безкоштовну юридичну допомогу в ході розгляду цивільних справ. Але Суд виніс рішення, що вона повинна надаватися в тому випадку, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. Далі, згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав та основних свобод людини кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи. Це положення гарантує засоби правового захисту на національному рівні для закріплення конвенційних прав і воль у будь-якій формі у внутрідержавному правопорядку. Ця гарантія вимагає забезпечення національних засобів правового захисту по відношенню до "обґрунтованої скарги” за Конвенцією та надання відповідної допомоги, хоча Договірні Сторони наділені дискреційним правом щодо способу такого забезпечення і надання. Рамки зобов'язань за статтею 13 варіюються залежно від характеру скарги заявника. Однак засоби правового захисту, яких вимагає стаття 13, мають бути "ефективними” як практично, так і законодавчо. Зокрема, їх реалізація не повинна невиправдано ускладнюватись діями чи бездіяльністю органів влади держави-відповідача (справа "Данкевич проти України”). Порушення статті 13 Конвенції Суд, зокрема, фіксує, якщо мало місце ненадання документів та інформації, пов'язаної з розслідуванням та відкидання слідчими органами версій, запропонованих заявником (справа "Текдаг проти Туреччини”). Суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на усі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (справа «Клас та інші проти Федеративної Республіки Німеччини»). Коли особа, наводячи аргументи, звертається із заявою про порушення гарантованих Конвенцією прав і свобод, вона повинна мати засоби правового захисту у відповідному національному органі як для того, щоб її питання було вирішене, так і з метою одержання, у разі необхідності, компенсації. (справа «Сільвер та інші проти Сполученого Королівства»). Стаття 13 містить вимогу про те, що засіб правового захисту має бути ефективним з тім, щоб задовольняти вимогам цієї статті. Коли особа скаржиться на те, що доступні засоби правового захисту були неефективними, Суд ухвалює рішення, згідно з яким уряд-відповідач винний довести існування таких ефективних правових засобів (справа «Ферайнігунг Демократішер Зольдатен Остеррайхс та Губі проти Австрії», та «Ефрастратіу проти Греції»). У справі «Лєандер проти Швеції» Суд ухвалив рішення про те, що термін «засіб» може фактично включати «сукупність заходів». Далі він пояснив, що право на ефективний засіб може бути «обмежене відповідно до ситуації», зокрема, у цій справі — міркуванням національної безпеки. Протягом останніх років Суд встановив досить жорсткі критерії для визначення ефективності засобів правового захисту згідно зі статтею 13 у випадках, коли йшлось про обґрунтовані скарги на порушення статті 3 тюремною адміністрацією. Такі вимоги встановлює Європейський суд з прав людини, але на жаль, на сучасному етапі стан надання безоплатної правової допомоги в Україні є незадовільним та таким, що не відповідає основним європейським вимогам забезпечення доступу особи до правосуддя. Законодавство України містить окремі розрізнені положення, які регулюють питання щодо надання безоплатної правової допомоги, але системи, яка б забезпечувала реальний доступ осіб до такої допомоги, не створено. Так, законодавство України надає право на безоплатну правову допомогу багатьом категоріям осіб, але до цього часу державне фінансування було передбачено лише для оплати правової допомоги у кримінальних справах у випадках, визначених Кримінально-процесуальним кодексом України. Порядок призначення адвоката (захисника) через адвокатські об'єднання, як це передбачено Кримінально-процесуальним кодексом України, був запроваджений за інших історичних обставин і тому не враховує сучасних форм та умов функціонування адвокатської професії, а відтак не забезпечує надання якісної та своєчасної правової допомоги. Передбачений чинним законодавством розмір оплати праці адвокатам з надання правової допомоги в кримінальних справах за призначенням становить 15 гривень за повний робочий день. Такий розмір оплати праці, а також ускладнена процедура підтвердження адвокатом його участі у цій категорії справ не сприяють забезпеченню систематичної та ініціативної участі адвокатів і належної якості правової допомоги, що надається за рахунок держави. Указом Президента України від 09.06.2006 року № 509/2006 схвалено «Концепцію формування системи безоплатної правової допомоги в Україні». Концепція спрямована на реалізацію закріпленого Конституцією України права людини на доступ до правосуддя, впровадження державної системи доступної та якісної правової допомоги, яка б відповідала потребам суспільства. На даний час у країні триває підготовчий етап формування цієї системи, який передбачає проведення в декількох областях України експериментів з метою апробації різних організаційних форм надання безоплатної правової допомоги для визначення кількості адвокатів, необхідних на ці цілі, та коштів на їх утримання. 24 березня 2006 року на засіданні Ради з координації реформи безоплатної правової допомоги, що була утворена у січні 2006 року при Міністерстві юстиції України з представників Міністерства юстиції, Асоціації правників України, Спілки адвокатів України, Міжнародного фонду «Відродження», громадських організацій було прийнято рішення про початок роботи у якості експерименту першого пілотного офісу з надання безоплатної правової допомоги у Комінтернівському районі м. Харкова. Проект передбачає надання правової допомоги особам, які не мають коштів для оплати послуг адвоката. На даному етапі надання послуг буде здійснюватися в межах трьохсторонньої угоди, укладеної між Головним управлінням МВС України в Харківській області, Комінтернівським районним відділом ГУМВС України в області (далі –Райвідділ) з одного боку, а також Благодійною організацією «Пілотний проект» Правова допомога» (далі – БО "Правова допомога) – з іншого. В обов’язки працівників міліції входить своєчасне направлення до благодійної організації інформації про бажання доставлених до відділу міліції осіб отримати безоплатну правову допомогу. Благодійна організація «Пілотний проект «Правова допомога» зі свого боку взяла на себе обов’язки надавати громадянам, які підозрюються у вчиненні злочину або іншого правопорушення, кваліфіковану правову допомогу на безоплатній основі. 19 вересня 2006 року об 11.00 у приміщенні Комінтернівського районного відділу ГУМВС України в Харківській області було оголошено про початок довготривалої співпраці між Бюро правової допомоги та Комінтернівським РВ. Тут відбулося урочисте підписання трьохсторонньої угоди про порядок надання правової допомоги громадянам. У заходах взяли участь начальник Головного управління МВС України в Харківській області генерал-майор міліції Ігор Репешко, представник Міністра внутрішніх справ в Харківській області Олександр Сирота, голова Бюро правової допомоги Геннадій Токарєв, адвокати Бюро та іноземні партнери проекту – Едвард Рукер юрист з США та його колеги. (5). Протягом майже двох місяців випробувались різні форми взаємодії БО "Правова допомога” з Райвідділом міліції. Спочатку було впроваджено чергування одного адвоката безпосередньо у Райвідділу в приміщенні, що було люб’язно надано начальником Комінтернівського РВ В.К.Остаповим. таке чергування здійснювалось з дев’ятої години ранку до 18-00 у робочі дні, але як адвокати, задіяні в проекті, так і керівництво розуміли, що це є напіврішенням проблеми, бо фактично затримання осіб та слідчі дії провадяться не тільки у робочій час. І таке обмеження можливості отримати юридичну допомогу особами, які її потребують мають ознаки формального підходу, який несе небезпеку порушення вимог Європейського суду з прав людини щодо ефективної правової допомоги. Тому на зібранні адвокатів, що співпрацюють з БО "Правова допомога” було прийнято рішення продовжити таке чергування до 22-00 та чергування на телефоні адвокатів у вихідні та святкові дні за окремим графіком. Разом з цим, постало ще одне питання: така постійна присутність адвоката у райвідділі викликала побоювання, що громадяни не будуть йому довіряти. Але як показала практика, таке хвилювання було безпідставним і особи, які звертались за правовою допомогою не виказували ознак недовіри до захисника. Та в усякому разі за громадянами зберігається повне право скористатися послугами БО "Правова допомога”, відмовитися від запропонованої їм безоплатної правової допомоги або запросити для надання правової допомоги будь-яких інших адвокатів. Тут важливо додати, що в рішенні «М. проти Об'єднаного Королівства» Комісія заявила, що питання про право вибирати захисника може виникати тільки в тому випадку, якщо обвинувачуваний має достатні кошти для оплати його послуг. Таким чином, обвинувачуваний, що використовує допомогу призначеного захисника безкоштовно, не має можливості вибору або вираження своєї думки по цьому питанню. Вказаним Комісія не протирічить нормі Конвенції, що гарантує особі використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд та не говорить про відсутність можливості у обвинувачуваного відмовитись від такого захисника: він має таке право, мова йдеться про забезпечення позитивного обов’язку держави надати таку допомогу. Тобто сам факт надання безоплатного компетентного захисника, який в змозі забезпечити ефективну правову допомогу та участь якого в справі не виключається кримінально-процесуальним законодавством України, виключає відповідальність держави за порушення норм Конвенції в разі відмови особи від такого захисника. Вказане має велике значення також з урахуванням наступної обставини: на жаль, співробітництво БО "Правова допомога” з райвідділом міліції наразі не забезпечує такої кількості звернень, яка очікувалась у зв’язку з підписанням вищезгаданої Угоди, згідно з якою "Районний відділ міліції” зобов’язувався "негайно, але не пізніше, ніж через дві години після затримання або арешту "Особи” повідомляти про це "Організацію” та "Захисника”, який в даний час знаходиться у приміщенні "Районного відділу міліції”, навіть якщо особа відмовилась від "Захисника”...” (п. 5.4). Так, за два місяця з райвідділу надійшло близько двох десятків таких повідомлень. Але на думку автора причина цьому не у відсутності бажання сторін виконувати умови угоди, а у відсутності законодавчого регламентування такої співпраці. В усякому разі, у відповідності з умовами Угоди у приміщенні Райвідділу на інформаційному стенді для громадян та у місцях утримання осіб на видному для них місці розміщені інформаційні плакати про можливість отримати безоплатну правову допомогу. Таким чином, затримані особи чи особи, які утримуються під вартою можуть вимагати надання їй такої допомоги, а особа, що провадить дізнання та слідчий у відповідності з ч. 1 ст. 47 КПК України зобов’язані надати їй допомогу у встановленні зв’язку з захисником або з особами, які можуть запросити захисника. Звернутись за безоплатною правовою допомогою можуть також рідні та знайомі осіб, які її потребують. Інформація про діяльність БО "Правова допомога” розповсюджується через засоби масової інформації, телебачення, Інтернет. Повільно кількість звернень громадян зростає. Таким чином, вихід БО "Правова допомога” на робочу потужність питання часу. І можливо є потреба переорієнтувати напрямок уваги на роз’яснення громадськості мети діяльності БО "Правова допомога”, особливості її роботи та правил звернення за правовою допомогою. Важливе значення має питання критеріїв "малозабезпеченості” та процедури їх встановлення та перевірки. З цього питання, як вже було зазначено вище, Європейський суд з прав людини застосовує норму Конвенції, згідно з якою право на безкоштовну юридичну допомогу для обвинувачуваного визначається умовою, що обвинувачуваний не має достатні засоби для оплати послуг захисника. Органам Конвенції не так часто приходиться розглядати питання, що стосуються даної умови, але створюється враження, що вимоги до обвинувачуваного по пред'явленню доказів того, що в нього відсутні достатні засоби, не занадто високі. (7). Та хоча соціальна значущість цього питання припускала виникнення труднощів у встановленні таких критеріїв, БО "Правова допомога” у відповідності з практикою Суду наразі не встановлює жорстких вимог до осіб, що звернулися за юридичною допомогою. А осіб, які затримані, або перебувають під вартою відносить до малозабезпечених верств за визначенням. Вказане відповідає практиці Європейського суду з прав людини та нормам Конвенції. 16.11.2006 р. Використана література. 1. Декларація про державний суверенітет України № 55-12 від16.07.1990 р. Відомості Верховної Ради УРСР, 1990, № 31, ст. 429. 2. Конституція України. 28.06.1996. // Відомості Верховної Ради України. –1996.-№30. – Ст. 141. 3. Конвенція про захист прав людини та основних свобод. Офіційний вісник України. – 1998. - № 13. 4. Баштанник В. Регламентація прав людини у системі права ЄС. // Право України. – 2006.- № 9. Стор. 56 – 60. стор. 57. 5. http://www.khpg.org/index.php?id 6. Де Сальвиа М. Прецеденты Европейского суда по правам человека. Руководящие принципы судебной практики, относящейся к Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. Судебная практика с 1960 по 2002 г. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. стор. 497. 7. Моуп Н., Харби К. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод. Статья 6: право на справедливое судебное разбирательство. Прецеденты и комментарии. – М.: Российская академия правосудия. 2001. стор. 107. e-mail: advokatkononenko@ukr.net

Категория: Мои статьи | Добавил: АЛЕКСЕЙ (14.03.2011)
Просмотров: 455 | Рейтинг: 4.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]