№ 35178/06  Sklyar v. Ukraine

ФАКТИ СПРАВИ: 25.12.2001 о восьмій годині ранку Скляр П.А. та Г.І.М. які є міліціонерами окремого батальйону міліції швидкого реагування (далі – ОБМШР "Беркут” згідно з графіком наряду виходу на службу, заступили в резерв Управління УМВС України в Харківській області. Наступного ранку о п’ятій годині 10 хвилин оперативний черговий УМВС України в Харківській області повідомив співробітникам ОБМШР "Беркут” про взяття в заручники медичного працівника 4-ї лікарні міста Харкова пацієнтом цієї ж лікарні громадянином Г. та наказав їм негайно виїхати на місце події. Прибувши до лікарні, П.Скляр та І.Г. з’ясували, що гр. Г. у приймальному відділі розбив віконне скло і, погрожуючи шматком скла та кухонним ножем, взяв в заручники медпрацівника Середенко Надію Володимирівну, яку завів до палати, вхід до якої забарикадував меблями. Знаходячись у збудженому стані, Г.. висував вимоги без логічного змісту, постійно погрожував лишити життя заручницю та покінчити з собою.

Співробітник міліції Луковенко Юрій Петрович, який знаходився на добовому чергуванні з охорони громадського порядку в 4-й лікарні, встановивши словесний контакт з  Г., протягом 1,5 години намагався його заспокоїти та домогтися, щоб він відпустив заручницю. Шляхом переговорів Луковенко вдалося умовити Г. відпустити заручницю, але при її виході з палати Г. кинувся зі склом та ножем на  вищезазначених працівників міліції. Під час затримання, Г. заподіяв міліціонерам тілесні ушкодження: І.Г. – струс головного мозку, забиття потиличної області, Скляру – рвану рану 4-го пальця лівої кисті, а Луковенко - струс головного мозку, різані рани обличчя і кісті правої руки.

26 грудня 2001 року прокуратурою Дзержинського району міста Харкова порушено кримінальну справу № 2001194 у відношенні Г. за ознаками ст.147 ч. 2 КК України.

В справі була проведена судово-психіатрична експертиза. Згідно з висновком судово-психіатричної  експертизи № 13 від 09.01.2002 р. "інкриміноване йому правопорушення Г. учинив у стані психічного розладу переважно галюцінаторного характеру в результаті вживання алкоголю, при якому не міг усвідомлювати    своїх дій та керувати ними".

Скляр вважає, що ця експертиза не відповідає дійсності. Cумніви у вірності даного висновку експертизи мають такі підстави: згідно з доктриною судової психіатрії, при типовій картині психічного розладу  галюцінаторного  варіанта  виявляються маревні переживання застрашливого характеру, уривчасті галюцінаторні феномени, стереотипні рухи  й імпульсивні рухові розряди, що супроводжуються афектом страху.

Патологічне сп'яніння закінчується  частіше усього термінальним сном. Характерна повна відсутність приховання слідів злочину, ненадання опору при затримці, пасивне підпорядкування навколишнім.

Останнє явно суперечить матеріалам справи, тому що Г. відмовлявся виконати законні вимоги співробітників міліції і вчинив при затриманні активний опір.

Професор А.С. Дмітрієв вказує, що велике діагностичне значення мають показання свідків про зовнішній вигляд правопорушника, дані про неправильне сприйняття їм навколишнього, помилкові впізнавання, висловлювання...  про особливості його рухів, послідовності дій (Cудебная психиатрия. Под ред. Проф. А.С.Дмитриева М. – 1998. С. 346).

Відповідно до показань потерпілих, свідків і висновків службового розслідування Г. був  спроможним адекватно оцінювати обстановку, у якій відбувалися юридичні дії, усвідомлював їхню сутність і міг розпоряджатися ними (тобто міг вільно вибирати рід і характер вчинку, утримуватися від яких-небудь дій), більш того, передбачав події і розраховував свої дії на декілька кроків уперед. Він поставив у коридорі лікаря з дзеркалом з метою мати візуальний контроль над  шляхами підходу співробітників міліції. Це свідчить про те, що Г. усвідомлював злочинність своїх дій і неминучість прибуття міліції та його затримання. Напад на співробітників міліції він учинив у момент виходу жінки, яку він утримував у якості заручниці, розраховуючи на послаблення  в цей момент пильності міліціонерів.

Під час переговорів про звільнення заручниці, мова  Г. була чіткою, фрази обмірковані, торкались виключно обставин, що склалися, наявність марення або ознаки галюцинацій (помилкові впізнавання, висловлення і розмови з відсутніми особами) не спостерігалися.

Не повною мірою є присутнім і юридичний критерій неосудності, що містить у собі інтелектуальні і вольові ознаки. Інтелектуальна ознака вказує нездатність особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій в момент вчинення конкретного суспільно небезпечного діяння.  Погроза правопорушника співробітникам міліції суїцидом, а також вбивством заручниці з метою зупинити і залякати співробітників міліції, дає підстави припускати, що він розумів, що вони повинні злякатися такого розвитку подій, тобто не втратив адекватну оцінку спрямованості своїх дій (він загрожував убивством, тому що знав, що цього повинні злякатися, розумів шкідливість можливих наслідків). Вольова ознака полягає в нездатності особи керувати своїми діями, неспроможності адекватно організувати і регулювати свою поведінку, вільно вибрати належний дійовий акт і реалізувати свій вибір шляхом вчинення конкретних дій або шляхом контрольованої відмови від їхнього вчинення, а Г. в результаті переговорів  відмовився від вчинення суїциду та убивства жінки. Зі слів потерпілого П.Скляра (а він є кандидат у майстри спорту з рукопашного бою, неодноразово виступав на змаганнях обласного і республіканського рівня), дії Г. під час затримання були чіткими  і координованими, що підтверджується ефективністю опору працівникам міліції.

Хочу підкреслити таку фразу з висновку судово-психіатричної  експертизи: "Інкриміноване йому правопорушення Г. учинив у стані психічного розладу переважно галюцінаторного характеру в результаті вживання алкоголю, при якому не міг усвідомлювати    своїх дій та керувати ними".  Але після затримання Г., його огляд на стан сп’яніння не проводився, в матеріалах справи вказано, що він поступив до лікарні з діагнозом "отруєння угарним газом”, а жодного доказу, що він вживав алкоголь нема.

Вказані протиріччя між висновком судово-психіатричної  експертизи та обставинами справи вказують на те, що вона суперечить матеріалам справи.

04.03.2002 року на підставі статей 75, 129, 203 Кримінально-процесуального Кодексу України (далі - УПК України) Скляр заявив клопотання, в якому просив призначити повторну експертизу з метою усунення вказаних протиріч. Але всупереч ст. 129 УПК

України, який зобов’язує розглянути клопотання в строк не більше трьох діб, воно було зовсім проігноровано.

28.05.2002 року до суду було надано подання для вирішення питання про застосування щодо Г. примусових заходів медичного характеру. Але з урахуванням тієї обставини, що відповідно до висновку експертизи Г. таких заходів не потребує, а також того, що таке "подання” не передбачено УПК України, є підстави казати, що прокурор намагався звільнити Г. від кримінальної відповідальності.

1.      Скляр вважає, що держава Україна не виконала свій позитивний обов’язок та не забезпечила ефективний засіб правового захисту впродовж розумного строку: з 25.12.2001 р. по цей час. Можливо справу можливо назвати складною, але Скляр просив тільки одного: провести повторну експертизу, для чого подавав заяви, скарги та клопотання слідчому, прокурору та в суд, але орган слідства за всі роки не зробив жодної дії. Отже, має місце порушення статті 13 Конвенції.

Злочинними діями Скляру було заподіяно тілесне ушкодження у зв'язку з виконанням службових обов'язків. А згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 26.06.92 із змінами, внесеними згідно з Постановою  Пленуму Верховного Суду України  № 12 від 03.12.97 р. "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів" у п. 5 сказано: "Звернути увагу судів, що крім судді, військовослужбовця та члена громадського формування з охорони громадського порядку, потерпілими у справах про злочини, передбачені статтями 189-1, 189-2, 189-4, 189-5, 190-1,  (ч. 2 ст. 342 та ст.348 за новим КК) можуть бути працівники правоохоронних органів, до яких належать особи, зазначені в ч.1 ст. 2 Закону України від 23 грудня 1993 р. "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів". Це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митних органів, …, інших органів, які здійснюють правозастосовуючі або правоохоронні функції".

Фактично мало місце захоплення заручників, але дії Г. були кваліфіковані по ч. 4 ст. 296 КК України. Ще є підстави вважати, що  вони містять склад злочину, передбаченого статтею 348 КК України, тобто замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків. Так, спочатку Г. погрожував міліціонерам вбивством, а під час нападу на Скляра вчинив усі дії, які вважав необхідними для вбивства: вдарив рукою з ножем, який тримав за рукоять з лезом; направленим на Скляра, з метою використання його вражаючих якостей, в область шиї поверх бронежилета. Те, що Г. працює викладачем в інституті фізкультури, його фізична перевага а також ефективність опору міліціонерам спецпідрозділу "Беркут”, свідчить, що підсудний мав реальну можливість здійснити свій намір і не зробив цього тільки завдяки тому, що напарник Скляра, І.Г., встиг відбити цей напад, тобто з причин, що не залежали від волі підсудного. На цій підставі  вважаємо, що скоєне треба кваліфікувати як замах на вбивство працівника міліції, а спрямованість наміру була на вбивство працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Навіть якщо при провадженні досудового слідства були якісь підстави відмовитись від такої кваліфікації вчиненого, згідно з Постановою  Пленуму Верховного Суду України

№ 3 від 28.06.91. із змінами, внесеними згідно з Постановою  Пленуму Верховного Суду України  № 3 від.04.06.93, №12 від 03.12.97 "Про судову практику в справах про хуліганство”, опір, вчинений після припинення хуліганських дій, в тому числі і у зв’язку з затриманням винної особи, не повинен розглядатись як кваліфікуюча ознака хуліганства і підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів (п.9 абз.3). А Г. вчинив опір після припинення порушення громадського порядку та переговорів, що тривали півтори години, коли, погодившись відпустити заручницю, він кинувся зі склом та ножем на працівників міліції, що підтверджується , висновком попередньої перевірки проведеної ОБМШР "Беркут", та матеріалами службового розслідування ІОС УРОС УМВС України в Харківській області.

Слідчі органи довгий час відмовлялись визнати Скляра потерпілим від злочину, та відмовлялись проводити експертизу для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, не зважаючи та те, що ч. 2 ст. 76 КПК України вимагає обов’язкового призначення такої експертизи. Ситуація змінилась тільки після вступу в справу представника потерпілого та подання ним відповідного клопотання від 02.09.2002 р. – тобто через 9 місяців після отримання поранення. Вказане підтверджує небажання слідчих органів провадити належне розслідування.

Таким чином, компетентні органи не вжили заходів, які можна було б назвати ефективним та неупередженим  розслідуванням у кримінальній справі, в якій Скляр П.А. є потерпілим від злочину, що є порушенням його права на ефективний засіб правового захисту, яке гарантовано статтею 13 Конвенції.

Вказуючи на вищенаведені обставини, Скляр неодноразово звертався до прокуратури, але на його заяви та клопотання про повернення справи на додаткове розслідування та призначення повторної експертизи залишались або без розгляду, або повідомлялось листами, з яких не можливо дізнатись про те, яке саме рішення було прийнято за результатами розгляду заяв. В цих листа або посилалися на інші листи (лист прокурора Дзержинського району міста Харкова від 06.01.03 № 143/02), або писали коротенькі відписки, як, наприклад "Підстав для направлення справи на додаткове розслідування не вбачається” (лист прокурора Дзержинського району міста Харкова від 27.97.02 № 547/02) без викладення мотивів цих відмов.

В рішенні від 22.02.2005 року у справі "Новоселецький проти України” Суд вказав, що прокуратура є тією ланкою державного апарату, яка має керуватися принципом верховенства права. Окрема функція прокуратури полягає в забезпеченні належного здійснення правосуддя і якби у представників прокуратури не було обов’язку викладати мотиви своїх рішень, то права, які гарантуються Конвенцією, не були ефективними та втрачали б своє практичне значення.

Також звертаю увагу на рішення у справі "Аксой проти Туреччини”, в якому Суд визнав порушення статті 13, зазначивши, що поняття "ефективний засіб правового захисту” детальне й ефективне розслідування, яке повинне відтворити справжній стан речей, а також покарати осіб, які несуть за це відповідальність.

2. Відповідно до статті 28 КПК України при провадженні в кримінальній справі Скляр П.А. пред’явив цивільний позов про стягнення з Г. матеріальних збитків та моральної шкоди в розмірі 8300 (вісім тисяч триста) грн. Внаслідок дій слідчого органу цивільний позов не може бути вирішеним судом під час розгляду кримінальної справи. А з

В справу № 35178/06

Продовження викладення фактів до пункту 15

підстав затягування слідства вже майже на чотири роки, Скляр не має можливості звернутися до суду з окремим цивільним позовом, бо згідно з Цивільним Процесуальним кодексом України до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства суд зобов’язаний припинити провадження в справі.

Стаття 201. Обов'язок суду зупинити провадження у справі

1. Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі:

4) неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства;

Таким чином, юридично кримінальна справа повинна вважатися як така, що розглядається, бо поки не буде відмінено рішення суду про скасування постанови слідчого "Про припинення кримінальної справи” від 28.01.2003 року, його не можна припинити, хоча фактично так було зроблено.

Отже, Скляр не має доступу до правосуддя для захисту своїх цивільних прав, пов’язаних з заподіянням йому шкоди злочином, що є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції.

А невизначеність з експертизою не дасть можливості винести справедливе рішення в цивільному провадженні, навіть, якщо б таке відбулось , бо незрозуміло, в якому насправді психічному стані скоїв злочин Г.. А це має велике значення для встановленні розміру відшкодування.

І хоча вказана обставина не дає можливості казати, про розмір цього відшкодування, тобто майна, на яке Скляр справедливо очікував, але таке відшкодування мало бути обов’язково згідно з принципом права, що  злочин обов’язково тягне за собою відповідальність.

Вказана обставина є втручанням у право на мирне володіння майном відповідно до змісту ст. 1 Протоколу, внаслідок чого я був позбавлений можливості отримати кошти, які  цілком підставно очікував.

З урахуванням вищенаведеного, є підстави казати, що має місце порушення ч.1 статті 6 та ст. 13 Конвенції, статті 1 Першого Протоколу (Париж, 1952р.) до Конвенції Про захист прав і основних свобод людини (Рим, 1952р.).

Стаття 417. Порядок провадження досудового слідства в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб

Частина 3

По закінченні досудового слідства, якщо буде встановлено неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Дзержинський районний суд міста Харкова, врахувавши обставини справи, повернув її прокурору для доробки та прийняття рішення щодо клопотання потерпілого.

04.09.2002 року старший слідчий слідчого відділу Дзержинського районного відділу Управління Внутрішніх Справ відмовила в задоволенні повторних клопотань про призначення повторної експертизи психічного стану Г., проігнорувавши рішення суду. Прокуратура також неодноразово відмовляла мені в проведенні повторної експертизи.

28.01.2003 року слідчий своєю постановою припинила кримінальну справу у відношенні Г., не повідомивши потерпілого про це.

Коли через чотири місяці про це стало відомо, на вказану постанову слідчого Скляр подав скаргу. Але орган слідства заважав суду розглянути цю скаргу та відмовлявся надати матеріали кримінальної справи до суду і суд вимушений був повторно вимагати цю справу листом № С-240 від 30.12.2003 року.

16.01.2004 року суддя Дзержинського районного суду міста Харкова Слободин  після розгляду справи у відкритому судовому засіданні постановив зокрема:

Скасувати постанову слідчого про припинення кримінальної справи;

Спрямувати справу прокуророві для організації досудового слідства, під час якого потрібно виконати наступні дії:

- розглянути питання про відміну постанови "про перекваліфікацію” від 29.12.01 р. як винесену без достатніх підстав;

- виконати інші необхідні для встановлення істини по справі слідчі дії.

Але вказане рішення суду досі не виконується, слідчі дії не провадяться а кримінальна справа вважається припиненою на підставі скасованої судом постанови слідчого "Про припинення кримінальної справи” від 28.01.2003 року.